13 Грудень 2017, Середа, 07:10
ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЮЛЕТЕНЬ
Відділення Національної служби посередництва і примирення в Кіровоградській області

Вул. Архітектора Паученка, 64/53, кім. 204, місто Кропивницький, 25006
Тел./факс (0522) 32-04-34      E-mail: kpnspp@ukr.net



Головна
· RSS
Меню сайту
Каталог
ПОТОЧНІ НОВИНИ [535]
Звіти про роботу Відділення [12]
Статті, виступи, інше [22]
Адреси Відділень НСПП [1]
Форма входу
Статистика

Календар свят України. Граматика української мови

 
Головна » 2015 » Серпень » 11 » Примирення суб’єктів трудових відносин – як пріоритетна форма вирішення трудового спору
17:01
Примирення суб’єктів трудових відносин – як пріоритетна форма вирішення трудового спору

Микола Рішняк, начальник відділення
НСПП в Кіровоградській

 

Примирення суб’єктів трудових відносин – як пріоритетна форма вирішення трудового спору

Курс на євроінтеграцію, демократизацію соціальних, економічних та правових процесів, децентралізацію правового регулювання суспільних відносин і, зокрема у сфері суспільно організованої колективної праці, викликали до життя в Україні ефективні способи правового регулювання (саморегулювання), спрямовані на відновлення та підтримання соціальної стабільності в суспільстві, що відображає його насущні потреби. В зв’язку з такими, прогресивними по суті, змінами, ефективність виконання завдань із сприяння примиренню суб’єктів трудових відносин Національною службою посередництва і примирення набуває загально соціальної значимості.
Очевидно, що соціальний мир, як необхідна організаційно-правова умова належного стану, ефективного функціонування і розвитку відносин у сфері праці та примирення, як інститут права щодо вирішення трудових спорів, потребують окремого дослідження, осмислення та визначення. Належний рівень їх визначеності забезпечить правильне і однозначне тлумачення і розуміння процесу вирішення трудових спорів усіма суб’єктами, може суттєво вплинути на підвищення ефективності діяльності Національна служба посередництва і примирення (далі-НСПП) спрямованої на вирішення визначеного Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» [1] головного завдання - примирення суб’єктів соціально-трудових відносин, як превентивного способу зниження ризиків виникнення трудових спорів та збереження стабільності в сфері праці.
Виникнення, існування і розвиток соціально-правового примирення, як невід’ємного елементу системи вирішення соціальних конфліктів, засноване на багатовіковому досвіді людства в різних сферах діяльності. Необхідність в примиренні, індивідуальних чи колективних суб’єктів, обумовлена усвідомленими загальнолюдськими потребами в організованості, урегульованості та впорядкованості суспільних відносин[2, с.с.59;245], зокрема у сфері праці.
Так, Т.В.Чернишова розглядає примирення в праві як комплексний правовий інститут, що об’єднує різні передбачені чинним законодавством примирні процедури  і, як особливий спосіб впливу на суспільні відносини, який містить психологічні та правові елементи [3].
Сутністю примирення, як способу правового регулювання, є його відновлювальна функція спрямована на приведення суспільних відносин до стану, в якому, такі відносини, перебували до їх порушення.  Примирення, як правовий спосіб урегулювання соціальних конфліктів, сформувався у лоні найбільш складних, у багатьох випадках конфліктних сферах міжлюдської взаємодії (військово-кримінальній; кримінально-правовій; владних відносин; мйновій тощо). На чому, виходячи з психологічних особливостей взаємодії особистості, соціальних груп з загальносоціальними і груповими цінностями, з соціальними очікуваннями та настановами, доречно наголошує М.І.Єникеев [4, C.234]. Ініціатором процедури примирення може бути спеціальний державний орган. При цьому, правовим засобом впровадження процедури примирення сторін соціального конфлікту є посередництво. Рішення посередника не має для сторін примусової сили, носить рекомендаційний характер, що узгоджується з диспозитивним методом та координаційним видом  правового регулювання[2, с.219].
Із цієї позиції випливає, що для будь-яких сфер людської діяльності спілим є визнання примирення як: 1) правового способу регулювання суспільних відносин і засобу стабілізації таких відносин; 2) такого, що виконує службову роль щодо матеріальних відносин; 3) об’єкту регулюючого впливу посередницької діяльності, зокрема державних органів, громадянських інститутів; 4) такого, що досягається на підставі вільного волевиявлення суб’єктів відносин, внаслідок чого породжує обов’язки сторін у виконанні укладеної ними угоди про примирення; 5) такого, що не має пост конфліктних негативних наслідків психологічного, репутаційного, статусного характеру; 6) прогресивного способу правового регулювання заснованого на заохоченні, спонуканні, стимулюванні і орієнтуванні суб’єктів суспільних відносин на реалізацію і дотримання найбільш бажаної, суспільно-корисної поведінки; 7) такого, що цілком залежить від волі і правосвідомості сторін;   
Е.А.Рубінштейн вважає, що процедура урегулювання соціальних спорів шляхом примирення була джерелом такого стародавнього обряду слов’ян як побратимство, спрямованого на обмеження застосування кровної помсти[5]. Відомий шведський юрист Е. Аннерс вважав, що із заінтересованості племені в установлені миру, сприяння третьої не заінтересованої сторони, в особі народних зборів, переговорам про примирення ворогуючих родових груп та розвитку комплексу правил примирення, які набули кримінально-правового, цивільно-правового характеру, а з часом, все більш диференційованого характеру, сформувалося примирне право. Примирення, як більш прогресивний і гуманний правовий спосіб вирішення соціальних конфліктів прийшло на зміну кровної помсти[6, с.с.14-20].
Інститут примирення знаходить широке застосування у сучасному праві України. Так, В.М.Куц і А.М.Ященко досліджуючи кримінально-правові позиції щодо примирення учасників кримінально-правового конфлікту звертають увагу на відновлювальну функцію інституту примирення. На основі узагальнення різних позицій науковців щодо суті примирення, В.М.Куц і А.М.Ященко висловили думку про те, що примирення у кримінальному праві, є угодою (домовленістю) між сторонами кримінально-правового конфлікту, змістом якої є їх спільні дії, спрямовані на відновлення доконфліктного стану відносин між ними (що не обов’язково передбачає встановлення між учасниками конфлікту дійсно дружніх відносин). Оскільки це добровільна угода між сторонами заснована на їх вільному волевиявленні, що виключає неправомірний сторонній вплив на потерпілого, то така угода має обов’язкову силу для сторін[7, с.26]. Ю.М.Мамницький, до засобів вирішення цивільно-правового спору відносить мирову угоду і, визначає її, як укладену сторонами і затверджену судом угоду[8, с.527]. Такі взаємні поступки, добровільну відмову від частини власних інтересів однієї сторони на користь інтересів іншої, з метою досягнення згоди, повного або часткового задоволення вимог позивача та вирішення цивільно-правового спору шляхом компромісу, слід вважати примиренням[9, с.с.562,1085, 1122].
Щодо застосування примирення в урегулюванні трудових спорів, то аналіз Закону свідчить про спрямованість норм цього нормативно-правового акту на досягнення примирення між суб’єктами трудового права. Так, назва органу, призначеного Законом для вироблення рішення, яке може задовольнити сторони трудового спору відповідає його суті і спрямованості - «примирна комісія». Положення ст.13 Закону містить заборону ухилення сторін від участі в «примирній процедурі». А органи, завдання яких полягає у врегулюванні розбіжностей між сторонами, іменуються «примирними органами». На головну функцію з примирення сторін, яке досягається посередництвом, вказує назва державного органу, суб’єкта трудового права – Національна служба посередництва і примирення [1].  НСПП, як посередник, зобов’язана згідно із Законом сприяти розв’язанню суперечок на початковому етапі їх зародження, домагатись досягнення компромісу між сторонами з метою примирення та відновлення соціального миру у сфері праці[9, с.с.1122,1076]. Має скеровувати весь потенціал своєї компетенції на виконання головної мети - «примирення сторін» та створення умов «соціального миру».
Положення ст.17 Закону відносить страйк до крайніх засобів вирішення трудового спору які можуть породжувати руйнівні наслідки економічного, соціального та правового характеру. Тому ч.3,ст.18 та ст.21 Закону орієнтують суб’єктів трудового права на пошук організаційно-правових шляхів урегулювання такого спору під час страйку шляхом «примирних процедур» та укладення угоди про вирішення трудового спору[1], тобто, примирення. Така угода є правовою підставою для установлення та підтримання соціального миру між сторонами – умови стабільності, якісного поліпшення і подальшого розвитку трудових відносин. Таким чином, застосування законодавцем понять «примирний», «примирення» має глибокий соціально – правовий смисл. Вказує на необхідність урівноважених, толерантних стосунків між суб’єктами трудових відносин, забезпечення відповідності кореспондуючих суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів трудових відносин, узгодження їх інтересів, як умови поновлення і підтримання соціального миру - основи подальшого розвитку трудових відносин. Злагода та повага до позиції іншої сторони, врахування її інтересів -  становлять внутрішню сутність таких відносин та сприяють примиренню. Метою примирення є відновлення соціального миру, заснованого на сприятливому психологічному кліматі, високому рівні правосвідомості як умови сталих соціально трудових відносин.
Дані про результати практичної діяльності НСПП упродовж 1999-2014 років вказують на сталі тенденції до зменшення випадків виникнення трудових спорів з 421 у 1999 р. до 83 у 2014 р. Зазначене свідчить про те, що наймані працівники усвідомивши, за сприянням НСПП, дієвість правових форм запобігання виникненню трудових спорів, пройнялися довірою, як до юрисдикційної діяльності НСПП, так і до запропонованих законодавцем превентивних форм урегулювання суперечностей, не вдаючись до трудового спору. Дані про динаміку звернення найманих працівників, упродовж 1999 – 2014 років, до встановленої Конституцією України крайньої форми захисту своїх економічних і соціальних інтересів - страйку, підтверджують попередню думку. Так, наймані працівники застосовували страйк у 1999 р. в 53 випадках, а у 2014 р. лише в 16. При цьому випадки звернення до цієї форми захисту протягом зазначеного періоду мали сталу тенденцію до зниження [10, с.55; 11, с.48]. Таким чином, усвідомлюючи можливі руйнівні наслідки цього соціального явища, наймані працівники поступово відмовляються від застосування страйку, як засобу вирішення трудових спорів обираючи такий ефективний соціально - правовий інструмент, як переговори, який забезпечує досягнення мети – примирення.
Ефективність діяльності НСПП спрямованої на поліпшення трудових відносин та запобігання виникненню трудових спорів підтверджується даними про результати здійснення організаційно-правових заходів превентивного характеру, усунення чинників дестабілізації стану соціально-трудових відносин у випадках ускладнення. Так, у 2011 р. такі заходи вживались НСПП у 724 випадках на 727 підприємствах і, лише у 40 стали предметом трудового спору[12, с.47]. У 2012 р., відповідно, у 660 випадках, з яких лише 46 стали предметом трудового спору[13, с.35]. У 2013 р. лише у 29 випадках з 724 виникли трудові спори[14, с.51], у 2014 р. у 42 з 737 [11, с.47].
Сукупність норм права які встановлюють порядок врегулювання трудових спорів, як структурний елемент системи трудового права, складається із двох, відносно самостійних, підсистем (підгалузей) трудового права. Предметом регулювання таких уособлених груп правових норм є специфічне коло, структурно і організаційно не пов’язаних між собою, дещо відмінних, процесуальних відносин. [2, с.250]. Позиція щодо предмета трудового права таких авторитетних вчених, як О.І.Процевський та М.В.Молодцов[15, с.13], підтверджує наведену думку. Такі відносини виникають: 1) при вирішенні індивідуальних трудових спорів[16]; 2) при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів)[1]. Необхідність у поділі відносин з вирішення трудових спорів на дві групи якісно однорідних процесуальних (організаційних) відносин, в межах сфери правового регулювання галузі трудового права, обумовлений, як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками.
Так, відносини з вирішення індивідуальних трудових спорів регулюються окремими нормами глави ХV Кодексу законів про працю України (ст.223-230)[16], з поділом на судову і позасудову форми вирішення таких спорів. Відносини з вирішення колективних трудових спорів врегульовані нормами спеціального Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». А у визначених ст.24 Закону випадках заборони страйку і коли рекомендації НСПП щодо вирішення трудового спору сторонами не враховано, НСПП уповноважена звертатися із заявою про вирішення трудового спору до відповідного суду[1]. Такий поділ обумовлений особливостями організації і структури трудового законодавства, особливостями основоположного характеру самих відносин та вносить визначеність в розуміння, в певній мірі, різних підходів до правового регулювання відносин, які відрізняються за своїм змістом, суб’єктним складом, об’єктом та фактами (дещо різними підставами виникнення, розвитку та припинення таких організаційних відносин) [2, с.334-350; 8, c.391-408;15, с.11-26].
Разом із тим, спільним для вирішення обох видів трудових спорів є спрямованість на завчасне врегулювання розбіжностей між найманими працівниками і роботодавцем, запобігання виникненню спору шляхом безпосередніх переговорів, узгоджувальних зустрічей[17, с.11], примирних процедур та інших примирних форм врегулювання конфлікту. Націленість сторін та учасників процесу вирішення спору на примирення, яке досягається сторонами самостійно або за участю третьої сторони є пріоритетною. В сфері вирішення колективних трудових спорів такі обов’язки Законом[1] покладено на НСПП. НСПП є посередником за Законом. Саме цей державний орган, будучи активним учасником вищезазначених організаційних відносин, застосовуючи встановлені Законом організаційно-правові засоби, сприяє забезпеченню умов для мирного функціонування трудових відносин. Такі умови повинні створюватися завчасно, задовго до суттєвого загострення відносин та можливого переростання розбіжностей у трудовий спір і досягатися, в першу чергу, шляхом примирення як одного із основних способів впливу на поведінку суб’єктів трудових відносин.
На те, що примирення суб’єктів трудових відносин є головним завданням юрисдикційної діяльності і основним обов’язком НСПП вказує черговість розташування завдань які законодавець окреслив перед цим державним органом і суб’єктом трудового права: 1) сприяння поліпшенню трудових відносин; 2) запобігання виникненню трудових спорів; 3) прогнозування виникнення трудових спорів. І, лише передостаннім визначено завдання: 4)  щодо сприяння вирішенню трудових спорів шляхом посередництва[1]. Тобто, законодавець розмістив завдання в порядку зміни стану трудових відносин – від зародження розбіжностей між сторонами до виникнення спору. По мірі зростання соціальної напруженості між суб’єктами трудових відносин. Акцентуючи при цьому увагу суб’єктів трудових відносин та учасників організаційних відносин на необхідності примирення сторін і не доведення ситуації до виникнення спору.  
Таким чином, зміст Закону, сутність вищезазначених завдань і практичної діяльності НСПП вказують на те, що вирішення таких завдань можливе на двох стадіях та за двох станів соціально-трудових відносин, до виникнення трудового спору та після його виникнення. Перша, стадія поліпшення трудових відносин та запобігання виникненню трудових спорів, характеризується незначним погіршенням та певним відхиленням відносин від нормального стану, коли спостерігаються незначні тенденції до зростання соціальної напруженості у відносинах між найманими працівниками і роботодавцем. Такі відносини структурно ще не порушені. Розбіжності між сторонами не досягли такого рівня загострення за якого може виникнути спір, що в певній мірі спрощує досягнення примирення. Друга, стадія характеризується суттєвим загостренням розбіжностей, і в сукупності з іншими чинниками призводить до виникнення спору, порушення нормальних соціально-трудових зв’язків між працівниками і роботодавцем, руйнування комунікацій і, можливого застосування працівниками крайніх засобів вирішення спору – страйку, акцій соціального протесту, що значно ускладнює виконання завдання з примирення сторін.
 Саме тому, у першій стадії, коли регулюючий вплив НСПП не потребує значних інтелектуальних, посередницьких зусиль і може бути більш ефективним та результативним НСПП зобов’язана активно вживати належних, завчасних та ефективних організаційно-правових заходів, з метою спрямування поведінки сторін на уникнення конфлікту та їх примирення. Однією із основних гарантій мирного перебігу трудових відноси та підтримання їх стабільності, за Законом, є активна взаємодія НСПП з сторонами та учасниками організаційно-правових відносин, у визначених Законом формах, спрямована на поліпшення соціально-трудових відносин. Таким чином, вищезазначене визначає  примирення сторін головним завданням НСПП ще на стадії сприяння поліпшенню трудових відносин.
Закон орієнтує сторін і учасників організаційних відносин з вирішення трудового спору на здійснення активної взаємодії, яка забезпечується розробкою і реалізацією правових і організаційних заходів, відкритістю інформації для широкої громадськості, інтенсивним обміном інформацією між сторонами і учасниками такого процесу, гласністю та підтриманням сталих соціально-правових зв’язків тощо. Правовим засобом досягнення примирення суб’єктів, між якими назріває конфлікт та підтримання між ними соціального миру, є уособлена група норм Закону об’єднаних в інститут примирення[2, с.250; 15, c.33].
Примирення необхідно розглядати як динамічну соціально-правову категорію, що становить правову форму діяльності учасників процесу поліпшення таких відносин спрямовану на запобігання виникненню або урегулювання спору що вже виник. Метою примирення є поновлення та підтримання мирних стосунків, сталих трудових відносин між суб’єктами, які існували до їх порушення. Такий стан відносин досягається шляхом толерантного, раціонального ставлення суб’єктів, між якими виникли розбіжності, один до одного, узгодження власних інтересів кожної із сторін з інтересами іншої тощо[9, с.с.1122,1459].
Соціальний мир відображає стан рівноваги суспільних відносин, який характеризується злагодою, гармонійними, соціально-партнерськими стосунками, заснованими на спільності та узгодженості інтересів суб’єктів відносин, вказує на відсутність незгоди, суперечки між суб’єктами таких відносин[9, с.с.461,668,1224]. Під соціальним миром у сфері праці, антиподом якого є трудовий конфлікт, необхідно розуміти соціальне явище сутністю якого є солідарність і співробітництво суб’єктів трудових відносин (спільності дій, позицій і спільної відповідальності у процесі праці, узгодженості різнонаправлених соціально-економічних інтересів тощо) [9, с.с.1354,1367].  
Ключова організуюча і спрямовуюча роль, у цьому процесі, згідно із Законом, відведена НСПП. Як державний орган і суб’єкт трудового права, НСПП зобов’язана сприяти спрямуванню свідомих правомірних дій суб’єктів трудових відносин, заснованих на їх вільному волевиявленні, на відновлення мирних стосунків. Не втручаючись у такі відносини, надавати необхідну організаційну і правову допомогу з метою підтримання нормальних відносин і запобігання поглибленню розбіжностей які виникли між сторонами [9, с.с.667, 968].
Соціально-правове примирення, як структурний елемент цілісної системи позасудового вирішення трудових спорів, виконує додаткову поновлювальну функцію щодо трудових відносин[2, с.157]. Разом з тим, щодо організаційно-правових відносин із сприяння поліпшенню трудових відносин, запобігання виникненню трудових спорів та сприяння своєчасному їх вирішенню[1], які мають службове призначення стосовно трудових відносин, соціально-правове примирення, виконує основну юридичну функцію[2, с.155].
Таким чином, на підставі аналізу та узагальнення змісту, суті і загальних засад Закону випливає, що примирення суб’єктів трудових відносин є найбільш пріоритетною формою поліпшення трудових відносин та вирішення трудового спору - головним завданням юрисдикційної діяльності Національної служби посередництва і примирення, виконання якого забезпечує: 1) відновлення становища, яке мало місце до погіршення і дестабілізації трудових відносин; 2) створює умови для поновлення і підтримання соціально-трудового миру як необхідної умови функціонування і розвитку трудових відносин; 3) запобігання виникненню трудового спору та його руйнівним наслідкам; 4) усунення чинників соціальної напруженості у відносинах; 5) збереження нормальних умов функціонування трудових відносин та підтримання їх у нормальному стані; 6) підтримання психологічної рівноваги і збереження репутації сторін.


Література
1. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України вiд 03.03.1998 р., №137/98-ВР // Відом. Верховн. Ради України. – 1998. – №34. – Ст. 227.
2. Загальна теорія держави і права:(Підручник для студ. юрид. вищих навч. закл.) / М.В.Цвік, О.В.Петришин, Л.В.Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В.Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В.Петришина.-Харків:Право, 2009. – 584 с.
3. Т.В.Чернышова. Понятие и виды примирения в российском праве. «Журнал российского права», №12, 2010г. // [Електрон. ресурс].-Режим доступу: http //www.lawcahital.ru/en/pr-sudoproizvodstva/50-20//-06-12-10-56-47.
4. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологи : Учебник для вузов. – М. : Юристъ. 1996. – 631 с.
5.Цит. По: Т.В.Чернышова. Понятие и виды примирения в российском праве. «Журнал российского права», №12, 2010г. // [Електрон. ресурс].-Режим доступу: http //www.lawcahital.ru/en/pr-sudoproizvodstva/50-20//-06-12-10-56-47.
6. Аннерс Э. История европейского права (пер. с швед.) / Ин-т Европы. – М.: Наука, 1996. – 395 с.
7. Примирення учасників кримінально – правового конфлікту (кримінально – правовій аспект) : монографія / В.М.Куц, А.М.Ященко. – Х. : Юрайт, 2013. – 328 с.
8. Курс цивільного процесу : підручник / В.В.Комаров, В.А.Бігун, В.В.Баранкова та ін.; за ред. В.В.Комарова. – Х. :Право, 2011. – 1352 с.
9. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод.,доповн.таСД) / Уклад.і гол. Ред.. В.Т.Бусел.-К.;Ірпінь:ВТФ»Перун»,2007.- 1736 с.
10. Бюлетень Національної служби посередництва і примирення №11-12, 2011. ВД «АДЕФ - Україна», 2011 – 63 с.
11. Бюлетень Національної служби посередництва і примирення №1, 2015. ТОВ «АДЕФ-ПРІНТ», 2014 – 63 с.
12. Бюлетень Національної служби посередництва і примирення №1-2, 2012. ВД «АДЕФ - Україна», 2012 – 63 с.
13. Бюлетень Національної служби посередництва і примирення №1-2, 2013. ВД «АДЕФ - Україна», 2013 – 63 с.
14. Бюлетень Національної служби посередництва і примирення №1-2, 2014. ТОВ «Ітем ЛТД», 2014 – 63 с.
15. Трудове право : підручник [для студ. юрид. спец. вищ. навч закл.] / В.В.Жернаков, С.М.Прилипко, О.М.Ярошенко та ін.; за ред.. В.В.Жернакова. – Х.: Право, 2012.- 496 с.
16. Кодекс законів про працю України // Відом. Верхов. Ради України. – 1971. – Ст. 375.
17. Положення про порядок здійснення Національною службою посередництва і примирення заходів щодо запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів) із змінами внесеними наказом НСПП від 28.01.11р. №08. Соціально-трудові відносини: нормативно-правове регулювання запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів); порядку здійснення аналізу причин їх виникнення та прогнозування в Україні. – К., «АДЕФ - Україна», 2009. - 152 с.

 

Категорія: Статті, виступи, інше | Переглядів: 51 | Додав: ВідділенняНСПП | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Copyright MyCorp © 2017
Календар
«  Серпень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Пошук