22 Листопад 2017, Середа, 16:32
ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЮЛЕТЕНЬ
Відділення Національної служби посередництва і примирення в Кіровоградській області

Вул. Архітектора Паученка, 64/53, кім. 204, місто Кропивницький, 25006
Тел./факс (0522) 32-04-34      E-mail: kpnspp@ukr.net



Головна
· RSS
Меню сайту
Каталог
ПОТОЧНІ НОВИНИ [533]
Звіти про роботу Відділення [12]
Статті, виступи, інше [22]
Адреси Відділень НСПП [1]
Форма входу
Статистика

Календар свят України. Граматика української мови

 
Головна » 2013 » Березень » 22 » Вирішення колективних трудових спорів в контексті соціального партнерства (проблеми реформування законодавства)
12:50
Вирішення колективних трудових спорів в контексті соціального партнерства (проблеми реформування законодавства)

22.03.2012, 12:50

Рішняк М.О., начальник відділення
НСПП в Кіровоградській області
 
 
Вирішення колективних трудових спорів в контексті соціального партнерства
(проблеми реформування законодавства)
 
 
  Політичні та економічні перетворення, що відбуваються останні десятиліття в Україні створили підґрунтя для подальшого розвитку суспільних відносин, виникнення нових, у тому числі відносин соціального партнерства.
 
  Подальший рух українського суспільства в значній мірі визначається станом урегульованості відносин в сфері застосування найманої праці де відбувається зіткнення інтересів різних соціальних груп і в першу чергу таких, які об’єднують власників засобів виробництва та з іншого боку осіб які вимушені в силу свого соціального становища продавати свою здатність до праці – найманих працівників.
 
  Процеси що відбуваються в царині праці, які є наслідком політичних і економічних перетворень, потребують адекватних змін трудового законодавства, що відображало б потреби суспільного розвитку, забезпечувало у комплексі з іншими правовими явищами (правосвідомістю, правовою культурою, тощо) ефективне регулювання соціально-трудових відносин, сприяло гармонізації інтересів сторін та держави, гарантувало належний рівень реалізації прав та інтересів суб’єктів права.
 
  Таким чином, перед державою постійно виникають завдання щодо удосконалення законодавства про працю, усунення невизначеності з правових питань, розв’язання суперечок (конфліктів) між суб’єктами права, що виникають у процесі реалізації його норм. Останнє є чи не найголовнішим завданням сьогодення, тому що своєчасне його вирішення дозволяє забезпечити стабільність у сфері праці, де створюються моральні і матеріальні блага, закладається фундамент поступального розвитку суспільства в цілому.
 
  Україну можна віднести до тих країн, де в сфері соціально-трудових відносин майже відсутні традиції колективних переговорів і соціального партнерства, а досвід правового урегулювання колективних трудових спорів є або незначним, або недостатнім.
 
  Тому постає питання вивчення та запозичення досвіду позасудового вирішення колективних трудових спорів, який напрацьовано Європейськими країнами з розвиненою ринковою економікою, де в сфері соціально-трудових відносин має місце досить високий рівень соціального діалогу, а методи вирішення колективних спорів встановлюються та регулюються переважно типовими переговорними засобами, як міжпрофесійні угоди та колективні договори. Такий підхід до проблем регулювання відносин в сфері праці базується на розумінні їх з позицій співробітництва найманих працівників і роботодавців заснованого на спільності інтересів, зацікавленості сторін як у розвитку виробництва, бізнесу так і в інтересах створення нових робочих місць, підвищення якості умов та оплати праці тощо. А спори, що виникають внаслідок зіткнення інтересів або порушення прав іншої сторони вирішуються в суспільному середовищі з високим рівнем соціального партнерства, яке фактично і є середовищем в якому функціонують і розвиваються трудові відносини.
 
  Натомість, в Україні соціальне партнерство розглядається перш за все, як засіб забезпечення соціального миру в суспільстві, зниження гостроти соціальних конфліктів, що неминучі за умов ринкової економіки.
 
  Але ж сутність соціального партнерства полягає в поєднанні у спільній справі (виробництві) інтересів власників засобів виробництва та найманих працівників, які продають на взаємоприйнятних умовах свою здатність до праці та держави, на засадах взаємовигідності, рівності, свободи власних дій і волевиявлення, узгодженості і злагодженості таких дій.
 
  З огляду на сутність соціального партнерства, а з іншого боку на нерозвиненість форм та методів, середовища його функціонування на теренах України, потребу у подоланні перешкод на шляху його подальшого розвитку, досить суттєвим на початковому етапі постає питання місця і ролі держави в особі її державних органів, як в сфері соціального партнерства так і в питаннях щодо сприяння вирішенню колективних трудових спорів.
 
  Вивчати іноземний досвід, запозичувати необхідні правові моделі регулювання, як відносин соціального партнерства, так і вирішення колективних трудових спорів, з метою підвищення ефективності правового регулювання корисно і необхідно.
 
  Але постає питання належної адаптації, приживання цих моделей до умов України, або інакше кажучи їх корисності і цінності в справі ефективного регулювання відносин соціального партнерства та вирішення соціально-трудових конфліктів на теренах особливого суспільного ґрунту України.
 
  Тобто механічне перенесення цих моделей правового регулювання має бути виключеним із практики з метою уникнення їх відторгнення правовою системою України.
 
  Вони мають бути належним чином імплементовані (вживлені) в систему національного законодавства з врахуванням рівня розвитку суспільних відносин, менталітету та рівня правової культури суб’єктів цих відносин, готовності суспільства та самих суб’єктів відносин до змін.
 
  Тому слушною може бути думка про ступінь впливу держави на формування і розвиток таких відносин.
 
  За умови відсутності зрілого соціально-партнерського середовища, слабкості колективних переговорних процесів, необхідності їх підтримки, усунення стихійності розвитку і зміцнення, забезпечення реальної рівності сторін цих відносин, шляхом переважної підтримки державою більш вразливої сторони – найманих працівників, виникає потреба у запровадженні дієвої системи державного сприяння функціонуванню і розвитку соціального діалогу, створенню середовища для подальшого розвитку соціального партнерства. Вирішення колективних трудових спорів за таких умов може бути значно ефективнішим і таким, що потребує мінімального втручання держави.
 
  В контексті вищенаведених суджень та з огляду на те, що Україна, як член Ради Європи ратифікувала Європейську соціальну Хартію (переглянуту), положення цього міжнародного акту можуть бути концептуальними в справі реформування законодавства про працю взагалі та особливо в частині регулювання відносин соціального партнерства та порядку вирішення колективних трудових спорів. За основу мають бути взяті зобов’язання, які взяла на себе Україна ратифікуючи цей документ:
 
  1. Сприяти проведенню спільних консультацій між працівниками та роботодавцями.
 
  2. Сприяти коли це необхідно і доцільно, створенню механізму переговорів на добровільній основі між роботодавцями або організаціями роботодавців та організаціями працівників з метою регулювання умов праці за допомогою колективних договорів.
 
  3. Сприяти створенню та використанню належного механізму примирення та добровільного арбітражу для врегулювання трудових спорів.
 
  А також має бути враховано, що  Україна визнала право працівників і роботодавців на колективні дії у випадках розбіжності інтересів, включаючи право на страйк, з урахуванням зобов’язань, які можуть випливати з раніше укладених колективних договорів.
 
  Крім того, реформування законодавства про працю має здійснюватись в контексті обов’язковості інших суттєвих положень Хартії, які стосуються поліпшення трудових відносин, права представників працівників на захист на підприємстві при виконанні своїх обов’язків в якості представників працівників, права працівників на інформацію та консультації у випадках колективного звільнення тощо.
 
Якщо відстежити послідовність розвитку думки закладеної у змісті Хартії, то очевидним є висновок, що цим міжнародним актом передбачено, по-перше, створення середовища соціально-партнерських відносин, по-друге, втілення соціально-партнерських положень у формі прав і обов’язків у локальному нормативно-правовому акті – колективному договорі як результату таких відносин, що по-третє і створює ефективну систему запобігання колективним трудовим спорам та їх вирішенню.
 
Всі вищенаведені міркування дають відповідь на питання, чому Національна служба посередництва і примирення зорієнтована на вивчення і запозичення досвіду в сфері вирішення колективних трудових спорів який напрацьований Національною службою посередництва Швеції. Наближення системи колективних трудових спорів до Європейських стандартів на основі Шведської моделі є одним із найбільш оптимальних варіантів.
 
З одного боку, традиційно, Шведське законодавство, що регулює порядок вирішення колективних трудових спорів надає перевагу моделі за якою сторони самостійно, без втручання держави вирішують спірні питання. Така позиція відповідає високому рівню соціального партнерства, а колективний договір розглядається як засіб регулювання соціально-трудових відносин. Досягнення високого рівня соціального партнерства та ефективного колдоговірного регулювання відносин в Україні має бути найближчою метою.
 
З іншого боку, діючі норми Закону про спільне прийняття рішень дозволяють Національній службі посередництва Швеції за певних обставин призначити посередників, навіть якщо соціальні партнери проти такого призначення. Наприклад, застосування процедур посередництва, коли переговори заходять у глухий кут.
 
З огляду на останнє положення, слушним є питання беззаперечної обов’язковості положень законодавства України що регулює порядок вирішення колективних трудових спорів в сьогоднішніх реаліях ринку праці. Негайного вирішення потребує проблема визначення більш жорсткої позиції Національної служби посередництва і примирення (обов’язковість рішень), розширення компетенції цього державного органу.
 
Україна поки що не готова віддати всю повноту вирішення питань щодо умов праці і заробітної плати на розсуд соціальних партнерів у зв’язку з неготовністю їх до автономного вирішення цих проблем в силу ментальності, недостатньої правової культури і можливих спекуляцій заснованих на переслідуванні власних інтересів, що може зашкодити не тільки інтересам іншої сторони, а й суспільним. Тому, поки що варто залишити ці питання за Урядом.
 
Необхідний глибокий критичний аналіз слабких місць в законодавстві України про вирішення колективних трудових спорів. Потрібно з’ясувати як ці проблеми вирішені у Шведському законодавстві. Віднайти компромісні рішення та відобразити їх в законодавстві України. Виходити з того, що конкуренція в сфері економіки, подальший соціально-економічний розвиток та соціальний прогрес в Україні мають базуватися на соціальному мирі. Необхідним є публічне визнання реального соціально-економічного стану України, об’єктивна оцінка ситуації та консолідація зусиль соціальних партнерів, що у підсумку створить необхідне, здорове середовище соціального партнерства в якому стане можливим ефективне і своєчасне розв’язання колективних трудових спорів уникнути яких в умовах ринкової економіки неможливо.
Категорія: Статті, виступи, інше | Переглядів: 41 | Додав: ВідділенняНСПП | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Copyright MyCorp © 2017
Календар
«  Березень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Пошук